News

 

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ В НОВИХ УМОВАХ ОБМЕЖЕНЬ – Ґьорліц на карантині

Старий міський міст з видом на Згоржелець. Фото автора

Криза, спричинена коронавірусом, змінює міста Німеччини, передусім у прикордонних регіонах. Наш автор оповідає про ситуацію у місті Ґьорліц на німецько-польському кордоні. У вересні 2019 року місто приймало гостей з України в рамках навчальної поїздки, організованої Київським Діалогом. Тоді українські учасники були вражені активним життям у маленькому місті і відкритим кордоном із Польщею. Достатньо просто перейти через міст, а посвідчувати свою особу не потрібно. Та як виглядає ситуація весною 2020 року?

Стів Науке, Ґьорліц

Коли я у 2017 році переїхав до Ґьорліца по роботі, то не знав, чого мені очікувати. Місто знаходиться на німецько-польському кордоні і налічує 56.000 мешканців. Я народився неподалік міста Лейпциг, вивчав польську в університеті, два роки прожив у Вроцлаві та один рік у Чернівцях. Я пізнав Ґьорліц як особливе місто, яке одразу справило на мене неабияке враження. Та пандемія змінила настрій у місті. Певною мірою жваве та міжнародне середовище перетворилося у пусте, незвично тихе місце, що якомога більше нагадує свій стереотипний образ.

Це спричинено передусім обмеженнями на пересування, які прийняли у зв’язку із кризою коронавірусу, та закриттям кордонів. З 2007 року кордон з Польщею був відкритий, а одразу за річкою Ниса, буквально рукою подати, знаходиться польське місто Зґожелець – мов ще один район, тільки іншомовний.

Останніми роками багато поляків працювали у Ґьорліці та орендували тут доступні квартири, адже на тлі стриманого економічного зростання з 2010 року більше мешканців виїхали з міста, аніж навпаки. Таким чином з’явилося багато пустих будинків, де молоді люди сьогодні можуть втілювати свої ідеї та амбіції, не витрачаючи на це багато коштів. У Ґьорліці власне є більше ініціатив, громадських активістів та затишних кафе, аніж може здатися ззовні.

 

Автор Стів Науке в CamilloKino. Фото автора

Я став частиною команди незалежного кінотеатру у старому місті. CamilloKino позиціонується як місце для культурної освіти та соціальних контактів. Оскільки показ артхаусних фільмів у маленькому місті не може бути комерційним проєктом, кінотеатр працює завдяки роботі ентузіастів. Кінотеатр Camillo існує з 2000 року, з 2015 року підпорядковується зареєстрованому громадському об’єднанню. Я прийшов у цей кінотеатр як відвідувач, сьогодні ж допомагаю насамперед у сфері роботи з громадськістю. Так деякими вечорами можна зустріти нових гостей за касою чи перед екраном. Проте з початком пандемії покази, звісно, скасували.

З цією тимчасовою паузою у кілька місяців кінотеатр може впоратись, адже власники орендованого приміщення підтримують культурні та соціальні проєкти і не орієнтуються на прибуток. Та попри все багато фільмів та грантові покази відмінені, а це - важливі доходи для кінотеатру та гонорари для організаторів.

 

Особливо болючим є перенесення Кінофестивалю на Нисі, що проводиться у містах трьох країн-сусідів: Німеччини, Польщі та Чехії. Для кінотеатру Camillo фестивальний тиждень з пресою, червоною доріжкою, гостей здалека та міжнародною атмосферою завжди був найяскравішим періодом року. Сьогодні ж крім скасованих заходів Польща та Чехія закрили свої кордони з Німеччиною, а уряди не дають надії на їх відкриття у найближчий час.

 

Перед Короною: Ф. Бьом (справа) готується до кінофестивалю. Фото автора

Франціска Бьом, яка переїхала до Ґьоліца десять років тому на навчання в університеті, є головою об’єднання і відповідальною за програму кінотеатру Camillo. Крім того вона опікується кафе InWest у старому робітничому районі. Сьогодні цей район відноситься до найдешевних у місті і користується не найкращою славою. Кав’ярня ІnWest радо приймає всіх та особливо тих, хто «усіма іншими був відкинутий», як висловилася Франціска в одній розмові у квітні.

Як соціальна працівниця вона бачила потребу у місці для зустрічей, яке приймає злиденних, дає їм можливість соціалізації, не вимагаючи від них більше їх можливостей. Так вона отримала грантову підтримку ЄС на соціальне кафе. Завдяки цьому тут змогли створити суспільний простір, пропонують консультаційну підтримку, а також їжу та напої за цінами супермаркету. Багато людей зі складним соціальним становищем та одинаки без соціальних зв’язків користуються цією пропозицією. Проте з поширенням коронавірусу соціальні контакти стали радше проблемою, а не її вирішенням. В середині березня кафе закрили.

Оскільки безпосередній обмін для відвідувачів є надзвичайно важливим, Франціска здається дещо пригніченою. Перейти в онлайн-режим неможливо. Для того, щоб хоч якимось чином компенсувати заборону контактів, кафе працює над введенням телефонних консультацій.

 

Черга людей, які прямують до Згоржельця. Фото автора

Дещо iнше обмеження на соціальні контакти на новому та водночас старому кордонi мiж Ґьорліцом i Зґожелецем також створює великі проблеми. Багато з тих, хто щодня працюють на одному березі, а мешкають на іншому – або бiльше не можуть дiстатись на роботу, або вiдокремленi вiд своїх сімей. Після протестів вздовж всього німецько-польського кордону в кінці квітня, в якому у Ґьорліцi та Зґожелецi взяли участь кілька сотень людей, Варшава дещо послабила свій суворий прикордонний режим. Починаючи з 4 травня, працiвникам дозволено перетинати кордон щодня, без автоматичної ізоляції в Польщі. Тринадцять років тому ситуацiя була зовсiм iншою. Тодi це була Нiмеччина, яка після довгого очікування здiйснила сподiвання сусiдiв на відкриті кордони. Відтоді прогулятись міськими мостами мiж Ґьорліцом та Зґожелецем стало майже так звично, як і зайти за хлiбом у найближчу пекарню.

 

 

А зараз у Зґожелець можуть дiстатись тiльки тi, в кого є польський паспорт або польська адреса i хто пiсля в'їзду вiдразу пiде на двотижневу самоiзоляцiю. Єдиний виняток – особи, якi щодня їздять у Зґожелець на роботу.

Таким чином взаємодiя мiж Ґьорліцом i Зґожелецем майже повнiстю зупинилась. Немає нi шопінгу, ні відвідування ресторанів, ні прогулянок в обидвa напрямки. На автомобільному мосту проводиться ретельний прикордонний контроль, а тимчасовий паркан на пішохідному мосту розділяє польське та німецьке життя. Спочатку можна було ще вітатися, обiйматися та цілуватися через паркан, що i траплялося періодично і відзначалося в соціальних мережах – одними як символом розлуки, іншими як веселою грою.

Зараз можна побачити багатьох людей, які гуляють чи бiгають по березi Ниси в Ґьорліці, в той час як берег у Зґожелецi залишається майже безлюдним. Ранiше це було навпаки. Адже в Польщі суворiший не лише прикордонний контроль, а також обмеження на пересування.

Таким чином соцiальне життя в Ґьорліці вiдбувається пiд час прогулянки. А вулицi без автiвок менi в деякiй мiрi справдi подобаються. Найбiльше мiсто в схiднiй Саксонiї вже не розривається мiж провiнцiйною динамiкою та амбiцiями великого мiста: мешканцi мiста, що цiнують спокiй, опинились серед сподiваної атмосфери малого мiстечка; тi, хто налаштований нацiоналiстично, радiють закритим кордонам із Польщею; a тi, кому подобається жити в великому мiстi, отримують перепочинок, тому що життя уповiльнюється всюди. Францiска Бьом також скористалася останнiми кількома тижнями, щоб трохи оговтатися від численних обов‘язкiв у кіно та соціальному кафе. Крістіан Томас, керівник проєкту соціокультурного центру Rabryka, також розповiв менi про свої враження від уповільнення життя.

Торгова аркада в Ґьорліці під час карантину. Фото автора

Rabryka – це простiр для проєктiв, воркшопiв та заходiв, який виник на територiї колишньої енергетичної фабрики декiлька рокiв тому. На честь брунатного кольору цеглин головної будівлі була створена художня назва центру. Зараз у вiльний вiд заходiв час здiйснюється, наскільки це можливо, цифрове перетворення своїх форматiв, як наприклад серiї воркшопiв.

У квiтнi велику увагу привернули до себе двi клубнi стрiмiнговi трансляцiї на зразок Берлiну, коли ді-джеї Ґьорліцу наживо грали музику з Rabryka. Танцювати можна було вдома перед комп’ютером. При цьому зiбрали пожертвування на суму близько 2000 євро, якi зараз передаються культурним проєктам Ґьорліцу, що потрапили до складної фiнансової ситуацiї. В першу чергу пiдтримали кафе HotSpot – мiсце для дискусiй, фiльмiв та концертiв. Також Крістіан Томас вiдмiчає успiх у тому, що через незвичну акцiю виникли новi формати спiвпрацi, оскільки ініціативи та митцi, які раніше працювали більше на мiжрегiональному рівні, зараз орієнтуються та розвиваються в мережах більш локально.

 

Для Ґьорліца це, безумовно, було б добре, але це також означає, що все менше дiячiв культури приїжджають до міста. Втiм, місто роками намагається залучити нових мешканцiв, щоб компенсувати постійне скорочення населення. У 2000-них роках основна увага приділялася пенсіонерам, пізніше працiвникам – переважно з Польщі, а також фрілансерам з усього світу. Констанце Зьольтер має з ними справу в рамках своєї наукової дiяльностi в Міждисциплінарному центрi екологічного перепланування міста.

У рамках проєкту "Місто на пробу" вона дослiджує, як фахiвцям вдається новий професiйний та соцiальний старт у Ґьорліцi. Для цього вже майже 50 осiб мали змогу протягом місяця безкоштовно жити та повноцінно працювати у мiстi. На завершення етапу проєкту на літо було заплановано мережеву зустріч усіх учасників, яка багатьох зацiкавила. Однак епідемія коронавiрусу завадила подальшому проведенню проєкту. А ті, хто насправді замислювався про переїзд до Ґьорліца, поки що не мають можливості переконатись на місці.

Отже, в Ґьорліцi можна чітко спостерiгати те, як коронавiрус призупиняє деякі механiзми глобалізації, як життя сповільнюється, радiус руху зменшується, але водночас надалi розвивається цифровізація. Соцiальному кафе InWest користi вiд цього мало, а мiж Ґьорліцом i Зґожелецем знову проходить кордон. Але на щастя, вірус потрапляє сюди дуже стримано. На 5 травня зареєстровано 22 iнфiкованих.

Переклад з німецької Олени Биковець.

Go back