Траєкторії партнерства

Під час інтерв’ю на телефон і ноутбук Максима Пархоменка часто приходять сповіщення. Незважаючи на карантин, активіст зі Сміли бере участь у кількох конференціях на день. Але онлайн. Він займається допомогою вихованцям міських інтернатів, неформальною освітою, налагодженням роботи ОСББ та іншими соціальними проєктами. Йому пишуть та телефонують колеги з різних ініціатив у Смілі.

Розвиток Максима Пархоменка як громадського активіста частково пов’язаний з Київським Діалогом. Протягом кількох років поспіль він брав участь у програмах німецько-української платформи на Черкащині. І щоразу додавав нову компетенцію чи сферу зацікавлення. Головне, під час цих навчань Максим Пархоменко знаходив нових активних людей у своєму місті.

— У Смілі існували волонтерські ініціативи, що допомагали учасникам АТО. А от роботою з дітьми та молоддю ніхто не займався, крім як у спортивних секціях. Тому свого часу ми зайняли нішу неформальної освіти. Але загалом наше місто маленьке, особливої громадської діяльності тут не було, — Максим Пархоменко пояснює, як важливо знайти перших ініціативних людей для розвитку сталої громадської активності у Смілі.

На цю потребу звертає увагу координаторка Київського Діалогу у Черкаській області Тетяна Кавальчук. Протягом багатьох років вона керує проєктами громадської організації «Молода Черкащина». Активістка говорить, що у містах її регіону є чимало ініціативних людей. Паралельно, міські ради дедалі активніше виявляють готовність співпрацювати з ними та ухвалюють відповідні міські програми.

Але відсутність каналів комунікації та досвіду попереднього партнерства між цими двома групами не дозволяє розбудувати системне співробітництво. Траєкторія руху до такої мети може бути особливою в кожного міста. Але і влада, і жителі потребують поштовху для початку шляху.

— Інструменти громадської участі — це базова річ, яка може «штовхати» будь-які проєкти у містах далі. Класно було б закласти це підґрунтя, а в наступні роки працювати з конкретною сферою міського розвитку. — За словами Тетяни Кавальчук, так народилася ідея проведення навчальної програми Київського Діалогу у Черкаській області. У 2019 році жителям Канева, Корсуня-Шевченківського, Сміли та Чигирина запропонували тренінги з інструментів громадської участі.

Програма передбачала два навчальних модулі, протягом яких представники міст знайомилися з основами участі громадян у роботі місцевого самоврядування, комунікаціями, пошуком та збором фінансування, формуванням команди, ефективним лідерством та адвокацією, написаннями проєктів та їхньою промоцією. Також команди могли одразу застосувати здобутий на тренінгах досвід, написавши заявку на конкурс мініґрантів Київського Діалогу.

Покроковий шлях драбиною

Навчальна програма Київського Діалогу концентрувалася на малих містах Черкащини. Перед початком організатори провели аналіз різних населених пунктів області. Вивчали, чи є у містах окремі активісти чи організації, спроможні реалізувати проєкти партисипації.

— Також перевіряли наявність інструментів громадської участі. Або принаймні з’ясовували, чи говорили про це влада та громада, чи готові їх впроваджувати. Так до програми потрапили і дуже маленькі міста, й одні з найбільших на Черкащині. Було цікаво поглянути, як ці інструменти працюють на різних рівнях і за різної кількості населення, — пригадує Тетяна Кавальчук.

Попри те, що організатори навчальної програми Київського Діалогу на Черкащині з’ясовували, які активісти вже працюють у темі громадської участі чи принаймні готові до роботи із нею, за формування команд міст вони не обмежувалися лише цими людьми. Канів, Корсунь-Шевченківський, Смілу та Чигирин мали представляти групи, що залучали б якомога ширшу аудиторію. Тому для участі у програмі оголосили відкритий набір.

— Але це був відбір не індивідуальних учасників, а команд. Один з основних критеріїв їх формування — наявність шести людей, що представляли б різні галузі. Обов’язково мали бути представники громадськості, влади або комунального підприємства, бізнесу — по два від кожної групи. Важливо перевірити, як ці люди можуть комунікувати між собою, наскільки спроможні бути командою, — пояснює Тетяна Кавальчук. Так міста представляли і ті, хто вже мав досвід роботи у сфері громадської участі, і ті, хто вперше потрапив на таке навчання.

Від активності громадян та співпраці з ними виграють і міська влада, і міста загалом. Адже участь жителів у прийнятті рішень місцевим самоврядуванням додає нові варіанти розвитку громад і відкриває нові можливості. Цей месидж був визначальним протягом усіх тренінгів Київського Діалогу на Черкащині, говорить Тетяна Кавальчук.

Водночас запровадження інструментів громадської участі не потребує значних видатків з міського бюджету чи залучення інших великих капіталовкладень. Головна інвестиція у них — активна позиція громадян і реагування влади на неї. До того ж для реалізації цієї взаємодії не потрібно заново створювати рішення для кожної громади. Вони вже сформовані, чинні та успішні у різних містах України, як-от у Дрогобичі, Києві чи Львові.

Однак для використання цих моделей представники різних соціальних груп міст повинні мати практичні навички. Тому протягом навчання на Черкащині учасники вчилися генерувати ідеї з розвитку міст, формулювати їх у конкретні проєкти, просувати та захищати їх доцільність, представляти громаді та разом із владою створювати механізми їх втілення.

Для ілюстрації цього процесу тренери використовували базову модель — драбину громадської участі. Цю концепцію понад 50 років тому розробила американська дослідниця публічних комунікацій Шеррі Арнштайн. Згідно з нею, взаємодія влади з громадою (різних масштабів — від селища до держави) може відбуватися на семи рівнях: маніпулювання, терапія, інформування, консультування, примирення, партнерство та делегування повноважень (від нижчого до вищого). На перших двох рівнях відсутня участь громадян, на наступних трьох вона є символічною, а на заключних — реалізує реальну громадянську владу.

Учасникам навчальної програми Київського Діалогу пропонували послуговуватися оптимізованою версією цієї моделі, де є чотири рівні: інформування, консультування, примирення та делегування повноважень. Маніпулювання, терапію та партнерство вважали стилями взаємодії.

— Покроково ми розглядали інструменти для кожної сходинки драбини. Важливо було, щоби всі учасники розуміли цю логіку. Бо неможливо одразу делегувати все громаді, не забезпечивши механізмами кожен рівень, — резюмує Тетяна Кавальчук.

Протягом навчання команди втілювали цю логіку на практиці. Поетапно вони працювали над власними інструментами громадської участі у містах.

Впровадження інструментів

Громадська участь починається зі з’ясування думки громади. Щоби запровадити певне рішення, ініціатори проєктів — байдуже, активісти, бізнесмени чи представники влади — мають визначити, що́ саме потрібно жителям їхнього міста, у якій формі та коли. Також цей етап дозволяє виміряти потенційний успіх того чи іншого рішення з огляду на його ймовірну підтримку. Тому першим практичним завданням учасників навчальної програми Київського Діалогу стало вивчення громадської думки за певним питанням. Для цього вони спробували організувати власні репрезентативні опитування на теми своїх проєктів або за потребами міст.

Ці дослідження могли відбуватися у різній формі та на різних платформах. Учасники з Корсуня-Шевченківського під час святкування Дня міста у публічних просторах розпитували жителів про те, що́ варто змінити, аби їхня громада стала екологічнішою. Команда з Канева перейнялася питаннями молодіжних ініціатив. Тож вона провела кілька зустрічей із канівською молоддю, під час яких з’ясовувала її побажання до змін у місті. Представники Сміли за допомогою онлайн-анкети з’ясовували, чи готові жителі міста сортувати сміття. Незважаючи на відсутність безпосереднього контакту з аудиторією, це опитування добре розійшлося серед смілян і набрало достатню кількість відповідей, щоби бути репрезентативним. Чигиринські ж учасники проводили офлайн-опитування серед відвідувачів публічних просторів. У містян питали, які ідеї вони хотіли б подати на громадський бюджет, якби він існував у Чигирині.

Такі вивчення думки населення не були просто тренажером для учасників навчальної програми Київського Діалогу на Черкащині. За їхньої допомоги команди визначали, як їм рухатися до створення тих чи інших рішень громадської участі у своїх містах. Відповідно, ці прагнення визначали теми опитувань.

— Для Чигирина інструменти громадської участі — болюча тема. Наприклад, у нашій громаді є електронні петиції. Але більшість жителів навіть не знають, що вони існують та як працюють, хоча у нашому місті навіть прийнято програму розвитку громадянського суспільства. Тому вже кілька років ми намагаємося мобілізувати жителів через громадську раду, через конкурси та ініціативи. Так узялися за громадський бюджет, який також є у міській програмі, — Діна Глазунова пояснює, які її команда обрала рішення до впровадження у місті.

Активістка керує громадською організацією «Фонд розвитку Чигиринщини», що існує протягом майже 10 років. Ця організація і раніше працювала над темою громадського бюджету: наприклад, проводила круглі столи, на яких владі та активістам розповідали, що це за платформа. Але під час навчальної програми Київського Діалогу «Фонд розвитку Чигиринщини» разом з іншими активістами та владою розпочав предметне запровадження цього інструмента. Однак команда намагалася залучити якомога більшу кількість осіб до процесу, провівши громадські обговорення у Чигирині.

Діна Глазунова каже, що за низької суспільної активності жителів громадський бюджет може стати першою сходинкою до їх зацікавлення в участі у роботі влади та житті міста. Адже коли ідеї громадян утілюють за кошти міського бюджету, у містян з’являється віра у свою спроможність упливу.

Команда Сміли вирішила працювати у популярній нині екологічній темі. Її учасники захотіли сортувати побутові відходи у своєму місті. Для цього вони вирішили встановити три «пілотних» майданчики, де можна було б роздільно викидати різні види сміття. Учасники навчальної програми Київського Діалогу від Сміли стали основою ініціативної групи для реалізації цього задуму.

— У нас був голова ОСББ і працівниця КП «Комунальник», що займається вивезенням сміття. Також у команді було два бізнесмени і я у ролі координатора. Маючи спеціалізацію у соціальній сфері, за темою сміття я був повний нуль. Але навички, які дав Київський Діалог — організовувати людей, взаємодіяти з ними — посприяли проєкту, — розповідає Максим Пархоменко.

Обидві команди подали свої ідеї на конкурс мініґрантів Київського Діалогу. І кожну заявку було підтримано. Так чигиринські учасники отримали кошти для реалізації просвітницької кампанії про громадський бюджет у місті: проведення інформаційних зустрічей, створення пояснювальних матеріалів у медіа та організація навчальних поїздок для жителів Чигирина до інших громад, де цей інструмент уже працює. Реалізацію проєкту запланували на 2020-й, оскільки наприкінці 2019 року Чигиринська міська рада мала лише ухвалити громадський бюджет.

Команда Сміли отримала ресурси на дослідження, де варто встановити демонстраційні майданчики для роздільного збору сміття, на власне їх встановлення та проведення інформаційної кампанії у місті про користь сортування відходів. Цей проєкт реалізували влітку-восени 2019 року.

— Ми виграли ґрант, залучили ще 15 тисяч гривень від міської ради. Також потім реалізували те, чого спочатку не було у проєкті: люди безкоштовно варили каркаси для майданчиків і бетонували. Містом пішов хайп, усі запитували, куди те сміття дівається, як утилізують різні відходи, наприклад батарейки. Потім інформаційна хвиля спала. Зараз ми вигадали іншу ідею: щоби двірник одного з ОСББ збирав скло, пластик і папір з майданчиків, а потім здавав, отримуючи додатковий заробіток, — не приховує захоплення від реалізації проєкту Максим Пархоменко.

В обидвох містах також відбулася інституціоналізація ініціатив. У Чигирині міська рада проголосувала за створення Громадського бюджету 2020. Смілянська міська рада подала проєкт зі встановлення сортувальної лінії та запровадження роздільного збору сміття в усьому місті до Державного фонду регіонального розвитку. Водночас у Каневі депутати засвідчили, що готові розглядати та підтримувати електронні петиції громадян, проголосувавши за їхню пропозицію щодо вбиралень на набережній.

Отож завдяки інструменту громадської участі влада й громада встановили вдале партнерство.

Поштовх до більшого

Як і розраховували організатори навчальної програми Київського Діалогу на Черкащині, і тренінги, і запровадження перших інструментів громадської участі стимулювали розвиток інших суспільних ініціатив у малих містах регіону.

Команда «Фонду розвитку Чигиринщини» зараз працює над створенням ресурсно-тренінгового центру для розвитку громади. Це буде хаб, у якому зможуть збиратися активні жителі міста та об’єднання. Також громадська організація прагне запровадити у місті конкурс соціальних проєктів. Міська влада виділила на це кошти, але тепер важливо залучити й широку аудиторію. Зрештою до розробки громадського бюджету долучилася й чигиринська молодь. Проєкт активізував її, і тепер у місті існує молодіжний парламент, який проводить зустрічі з депутатами міської ради.

— Я не можу сказати, що в контексті цієї навчальної програми ми налагодили співпрацю з владою міста. Вона була вже давно. Просто ми її розширили, долучили до роботи з громадськістю більше представників влади й депутатського корпусу. Адже раніше вони мало цікавилися громадськими проєктами. А під час цієї програми нам вдалося не просто їх долучити, а й заручитися підтримкою, — Діна Глазунова оцінює результати навчальної програми.

По завершенню тренінгів Київського Діалогу учасники від Сміли згенерували ідеї одразу двох нових суспільних ініціатив. Одна група учасників створила громадський простір у місті. Це вільний лекторій, де люди діляться досвідом у різних сферах. Активісти орендують та утримують приміщення власним коштом. Друга група, серед яких і Максим Пархоменко, створила молодіжний центр. Це простір, де зможе збиратися смілянська молодь, проводити власні заходи й спілкуватися із запрошеними спікерами. Приміщення для нього команда орендувала в міста за символічну плату, але самостійно зробила там ремонт та взяла на себе утримання.

— Якби не навчання Київського Діалогу, то цих ініціатив або значної їхньої частини не було. Бо ми отримали необхідні навички для їх запровадження: написати проєкт, презентувати його й налагодити співпрацю з владою. Ну і це має чудовий ширший ефект: якщо громада постійно показує активність, то влада більше до неї дослухається, — підсумовує Максим Пархоменко.

Тетяна Кавальчук вважає, що навчальна програма Київського Діалогу на Черкащині мала ефект кіл на воді, породивши багато нової активності. Найголовніше, що у малих містах на базі команд учасників утворилися спільноти, спроможні запроваджувати нові й нові проєкти протягом тривалого часу.

Міста оберуть власні траєкторії до створення екосистеми інструментів громадської участі. Але тепер кожне з них має потенціал до руху у цьому напрямку. Коли виникне соціальне замовлення на запровадження таких інструментів, у них точно буде кваліфікована група підтримки.