Як завдяки Київському Діалогу в Україні з’являються нові культурні центри, хаби та парки
Як створюються нові місця зустрічей в українських малих містах? Що може допомогти, а де виникають проблеми?
Процес трансформації, що охопив Україну після Революції Гідності, впливає не тільки на великі та середні міста, а й на маленькі населені пункти. Зокрема, реформа децентралізації змінює суттєво відносини між владою та громадою. Київський Діалог має на меті підтримання локальних ініціатив, створення незалежних майданчиків для розвитку громадянського суспільства. У цьому інтерв‘ю наші регіональні координатори Дар'я Фрич-Алчіна з Миколаєва та Сергій Гульчук з Харкова розповідають про їхній досвід роботи у Миколаївській та Харківській області за напрямком “Розвиток міського простору та треті місця”.
Ваш напрямок у 2019 році називався "Треті місця". Що це таке?
Дар'я Фрич-Алчіна: Якщо коротко, то ми маємо «перше місце» - це наш дім, де ми проводимо найбільше часу, наша приватна територія, «друге місце» - це робота, де ми також знаходимось доволі тривалий час, маємо там певні правила поводження, колектив. Крім того є «треті місця», тобто все що поза межами каруселі «робота-дім». У багатьох українських містах ми все ще спостерігаємо нестачу таких місць. Тоді таку функцію може перейняти, наприклад, салон краси, де жінки та чоловіки не лише отримують послуги, а обмінюються новинами, знайомляться. Ми маємо на меті підтримувати створення некомерційних просторів для спілкування та розвитку ідей.
Сергій Гульчук: Перш за все «треті місця» є місцями зустрічі, де шукають однодумців, людей зі спільними цінностями, де люди почувають себе комфортно. Це місце для налагодження комунікацій, створення середовища довіри та передачі неформальних знань. Саме в них можливо відчути приналежність до певної спільноти і перетворити таке місце на щось ще більш функціональне – на місце впливу, через яке можливо втілювати розважальні, освітні, культурні та соціальні проєкти для покращення життя у своїй громаді. Третє місце може існувати як у приміщенні, так і під відкритим небом.
Хто відвідував Ваші семінари, які теми були для учасників найбільш цікавими?
Дар'я Фрич-Алчіна: Ми мали по 6 команд з різних населених пунктів області – це десь 18-20 активних учасників під час кожного із семінарів. Більшою мірою це представники органів місцевого самоврядування з об'єднаних територіальних громад, також співробітники закладів культури та громадські активісти, яких насправді дуже мало у нас в регіоні. Зазвичай, якщо людина щось прагне змінювати, то вона долучається до команди місцевої влади.
Найбільш гарячою темою став пошук ресурсів. Тож ми багато уваги приділяли фандайзингу, краудфандингу, проектному менеджменту. Основою всього стали теми з розвитку міста – як парки змінюють криміногенність районів? Як дитячі майданчики сприяють зростанню безпеки у місті? Як домовитись із сусідами та створити комфортний простір біля свого будинку? Ми багато часу приділяли розбору найкращих світових та українських практик у сфері урбаністики та розвитку публічних просторів.
Сергій Гульчук: Нашим учасникам також були цікаві теми, пов‘язані з урбаністикою та розвитком соціокультурного простору, саме це стало одним з ключових векторів навчання.
Нашими учасниками були жителі 7 районів Харківської області, серед яких: громадські активісти, держслужбовці, депутати, керівники та представники місцевих ХАБів, бібліотек, будинків культури. Це були повноцінні команди по 5-6 осіб, та декілька додаткових учасників. Вік учасників сягав від 16 до 55+ років.
Багато позитивних відгуків отримали семінари з онлайн та оффлайн комунікацій. Окрему увагу учасників привернув модуль, під час якого проводили “краш тест проєктів”. Там команди презентували напрацьовані ними проєкти, а запрошені експерти (представники міжнародних фондів та донорських структур) одразу коментували та давали зворотній зв'язок, радили, як можна посилити проєкту та які помилки виправити. В цьому була унікальна можливість, адже подані на грантові конкурси проєкти майже ніколи не отримують розгорнутих коментарів.
Якщо б Вам треба було вибрати один успішний локальний проєкт за підтримки КД, про який Ви би розповіли?
Сергій Гульчук: Громадський простір у Краснограді, який відкрили наші грантери. Це розширення до молодіжного хабу, який в них вже був (RedHub). Це майданчик у парку, зручний, як для проведення подій, так і просто для цікавого дозвілля, як ігри в настолки або квартирники. Він має стати місцем для комунікації, знайомств, об'єднання громади для спільної діяльності – саме такою є мета третіх місць.
Дар'я Фрич-Алчіна: Як на мене, цікавий проєкт - медіа-центру «NOVA», який ми відкрили у селі Лимани Галицинівської об’єднаної громади. Тут працює гурток відеожурналістики, школярі можуть освоїти професію фотографа, навчитися брати інтерв’ю, поглибити свої знання про медіаосвіту. У громаді планується ще чотири таких центри.
З якими складнощами Ви стикалися?
Дар'я Фрич-Алчіна: Однією з основних проблем саме з точки зору організації навчання став передвиборчий період в країні, який «збаламутив» усіх активістів та експертів. Основний фокус уваги був направлений на політичні перипетії, а не на поступовий, щоденний, іноді малопомітний розвиток громади на місцях.
Також, щоб побачити здобутки у сфері розвитку третіх місць чи публічних просторів, треба залучати немалі ресурси (не лише фінансові, а й людські, часові, тощо). Тут важливою є постійна робота з громадою, спрямована на підвищення рівня освіченості у сфері урбаністики, на підтримку діяльності вже запущених проєктів. Так буває часто, що команда отримує грантове фінансування, створює невеликий культурний центр розвитку у громаді і поки є кошти - все працює, а коли донорське фінансування закінчується, то проєкт потрохи перестає працювати. Так відбувається, коли з початку не продумана стратегія сталості – як заробляти, що утримувати команду?
Сергій Гульчук: Певні складнощі були з тими, що учасники мали дуже різний попередній досвід та рівень знань за темою кластеру, представляли різні сектори. Крім того, ситуація в кожному місті-учаснику теж відрізнялась. Тож незважаючи на спільні риси, вихідний потенціал міст все одно дуже різний. Враховуючи це, ми намагались максимально уніфікувати навчальну програму, зробити її оптимальною для всіх учасників.
Що поєднує Миколаїв та Харків, на Ваш погляд?
Дар'я Фрич-Алчіна: Потяг, що їде більше 16 годин ☺
Насправді, як на мій суб'єктивний погляд, то міста доволі схожі за атмосферою, звичайно роблячи поправку на більшу динамічність Харкова через більшу кількість населення та особливо студентів. Великі індустріальні міста у пошуках своєї нової ідентичності – так я бачу і Миколаїв, і Харків. Щось краще працює в одному місті (наприклад, розвиток зелених зон у Харкові значно якісніший та системніший, ніж в Миколаєві), щось в іншому (наприклад транспортна мережа та автомобільний трафік значно спокійніший у Миколаєві). А ось малі міста, наприклад, миколаївський Первомайськ та харківський Первомайський, дуже подібні. Відтік молоді до великих міст, занепадання публічних просторів, відсутність варіативності дозвілля – всі ці проблеми однакові в обох регіонах. І я дуже тішусь, що і там, і там у нас є прекрасні команди активних людей, що своїми силами змінюють свої міста.
Сергій Гульчук: Миколаїв та Харків є індустріальними містами та обласними центрами. На мою думку, це ледь не єдине спільне. Адже міста зовсім різні, як по динаміці, населенню, громадському сектору. Те саме стосувалось, як теми, з якою ми працювали у кластері, так і відібраних учасників, реалізованих проєктів. Тим паче працювали ми з малими містами. Хоча слід відзначити, що і в Харкові, і в Миколаєві, і в районах є люди, які щиро люблять своє місто, переймаються його проблемами, та не лише хочуть, а й усіма зусиллями роблять все, щоб покращити життя у ньому, зробити його містом комфортним для всіх.