News

 

ЩО ТРАПЛЯЄТЬСЯ, КОЛИ ХТОСЬ ЩОСЬ РОБИТЬ (там, де раніше ніхто не робив нічого)

Фотографії: Стів Науман

УКРАЇНСЬКІ АКТИВІСТИ РОЗПОВІДАЮТЬ ПРО СВОЇ ПРОЕКТИ

Сіра вулиця, скривлені бордюри, старі неремонтовані будинки, багато транспорту та жодних дерев навколо. Декілька мешканців цієї улиці не витримали та вирішили змінити своє середовище, тому звернулися з відповідною пропозицією до міської влади. Вони стверджували, що якість життя на вулиці можна значно покращити і без великих інвестицій, просто висадивши пару дерев. Міська влада не відреагувала. Тоді мешканці вулиці взялися за справу самі: відкрили кампанію краудфандінгу, зібрали гроші, купили саджанки, паралельно ще відремонтували лавки та зупинку трамвая. А перемогу свою відсвяткували на фестивалі сусідів. Головною темою фестивалю було обговорення того, як ще можна покращити вулицю та простір навколо себе. Отже, це був старт громадської ініціативи.

Приблизно у такий спосіб і працює українське суспільство. Звичайно, так було не завжди, але з 2014 р. зустріти такі ініціативи можна все частіше. Там, де державні інститути з якихось причин не виконують своїх функцій, знаходяться активні люди, які просто беруть на себе різні завдання з розвитку міста, економіки або культури.

13-14 листопада чотири українки та українці приїхали за запрошенням Київського Діалогу до Німеччини та розповіли в Університеті прикладних наук Циттау/Ґьорліці про свій досвід громадської активності. Наталія Єрьоменко, Андрій Палаш, Олена Сабліна та Ярослав Мінкін реалізували вже багато проектів на такі теми, як культура пам’яті, розвиток міст, політика у сфері культури та робота з молоддю. Тепер вони дуже добре знають, що це означає – бути активістом в Україні.

Андрій керує проектом, у якому йдеться про креативний простір для мешканців міста Дніпро, де вони можуть реалізувати свої ідеї, а саме – про відкриту сцену в одному парку. Цю сцену активісти побудували самі. Необхідні кошти були зібрані через краудфандінг, що забезпечує незалежність сцени.

Андрій впевнений, що у суспільстві з низьким рівнем довіри важливо з самого початку встановити чіткі правила та однозначно розподілити ролі. Популярне зараз поняття «партиципативний» він знаходить не дуже доречним, коли йдеться про його проекти. Занадто часто він стикався з ситуацією, що підтримка проектів ззовні лише декларується, тому що це модно або тому що це визначають правила надання фінансування, проте врешті решт ніякої справжньої співпраці на місцевому рівні не відбувається, а бажані результати встановлюються заздалегідь. І щоби не використовувати поняття «партиципативний проект», Андрій називає «Сцена : Stage» новою практикою для спільноти, де всі мають однакові правила та можливості взяти участь у проекті.

За цей підхід та архітектурно-будівельну реалізацію проект «Сцена : Stage» отримав приз Європейського конкурсу міських громадських просторів European Prize For Urban Public Space за 2018 р. Крім того, він був номінований на приз Європейського Союзу за сучасну архітектуру (Mies Award).

Наталія також залучає культурні проекти в міському просторі для розвитку спільнот і об’єднань. У західноукраїнському місті Чернівці вона разом зі своїми друзями прагне знайти нове осмислення складної історії міста. Громадська організації Наталії „Roșa Collective“ здійснює мистецькі інтервенції в міській простір і відкриває покинуті або зачинені будівлі, щоби віднайти для них нове життя. Для цієї діяльності важливо, щоби активні добровольці добре відчували себе в своїй ініціативності та залишалися вірними своїй ідеї. Поєднати ці вимоги з елементами партиципації становить, звичайно, великий виклик. Адже, Наталія на власні очі побачила, що в партиципативних проектах часто виникає конфронтація між ідеями активістів і побажаннями мешканців. Наприклад, коли вона хотіла нагадати про історію єврейської громади в Чернівцях, мешканці, що живуть на місці колишнього гетто, захотіли побудувати на цьому місці не меморіал, а гральний майданчик. Для Наталії важливо не зігнутися в таких випадках. Отже, боятися конфронтації не варто, потрібно випробовувати нові ідеї в суспільстві.

В Україні такі суспільні експерименти викликають проблеми частіше, ніж у Німеччині, особливо якщо в них втручаються чиновники та політики. Наталія та її організація отримали багато позитивного досвіду, що співробітництво між громадським суспільством і міськвиконкомом або міськрадою може функціонувати добре. Дещо інші враження має Олена, керівниця молодіжного центру в маленькому місті Первомайськ на півдні України. Ідея молодіжного центра прийшла знизу, від мешканців міста. Олена підхопила цю ідею та спільно з іншими зацікавленими молодими людьми знайшла придатне приміщення, яке вони всі разом відремонтували. Сьогодні у молодіжному центрі проводяться багаточисельні заходи. Мабуть, це єдине місце в Первомайську, де молоді люди можуть зустрітися «між собою» та втілити свої ідеї в життя. Але, здається, саме це стало проблематичним для деяких місцевих політиків, тому що міська рада не хоче продовжувати договір оренди на приміщення. Олена каже, що, на жаль, в Україні таке трапляється досить часто, а молодіжні центри або інші проекти громадянського суспільства перетворюються на яблуко розбрату місцевих політиків. І щоби захиститися від наклепів політиків, потрібно, хочеш не хочеш, самому виявляти політичну активність. Навіть невеликі проекти мають проводити лобістську роботу, виходити на вулиці та протестувати.

На тему протесту та культури, мабуть, ніхто не зможе доповісти більше за Ярослава. Молодий чоловік походить з Криму, навчався у Луганську та доєднався там до літературної групи «СТАН». На початку 2000-х рр. організація проводила чисельні мистецькі акції, які виявляли різні суспільні проблеми. Коли у 2014 р. розпочалася війна на Донбасі, Ярослав переїхав до західноукраїнського Івано-Франківська, щоби продовжити там свою роботу з групою «СТАН». При цьому акценти «СТАН» змістилися з мистецтва на безпосередню громадянську активність і культурну політику. Зараз Ярослав разом зі своїми друзями реалізує багато проектів у сфері прямої демократії, підсилення громадянського суспільства та міжкультурних компетенцій.

І хоча на подібні проекти наразі надається багато фінансування, насамперед, з Німеччини, їм, як правило, не вистачає довгострокових перспектив. Для цього місцеві політичні еліти мають переводити проекти, які закінчуються, до сталих інституцій, що в Україні відбувається дуже нечасто. Своєю участю у телевізійному проекті «Нові лідери» Ярослав хотів показати, що він не обмежується цими критичними зауваженнями, а активно виступає за зміни в політиці та сподівається на нове покоління політиків.

Ірина Янів


Гроші та досвід з Європи відіграють велику роль у побудові та зміцненні громадянського суспільства в Україні. Проте це не означає, що можна просто скопіювати західноєвропейські досягнення та методи. Активісти на місцях мають пристосувати їх до українського контексту та продовжити їх подальшу розробку. У цій синергії народжуються унікальні проекти, що знаходять своє визнання і за межами України та можуть налагодити трансфер нового досвіду та нових знахідок зі сходу на захід.

Текст: Ірина Янів, модераторка дискусії, та Рубен Ґалле

 

 

Фотографії з заходу Ви знайдете за посиланням

Відео дивіться на нашому каналі YouTube.

 

Go back