News

 

Вступна промова до 16 річної конференції

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод

Стартові умови

Майже за 2 тижні ми будемо відзначити річницю Революції Гідності. Сім років тому люди масово вийшли проти корумпованого авторитарного режиму, який прийняв рішення згорнути євроінтеграцію. Вони боролися за свій демократичний вибір. Вони боролися за те, щоб жити в країні, де права кожного захищені, влада підзвітна та підконтрольна, суди справедливі і незалежні, а поліція не б’є мирні студентські демонстрації. І заплатили за це доволі високу ціну.

Коли режим Януковича впав, Україна отримала можливість провести демократичну трансформацію. А це вже становило пряму небезпеку для авторитарного путінського режиму. Аби зупинити Україну на цьому шляху Росія окупувала Крим та розпочала гібридну війну на Донбасі. Якщо встановлення контролю над кримським півостровом Росія не відразу, але визнала, то участь у війні на Донбасі досі заперечує. Хоча у звіті офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі ще кілька років тому було зафіксовано, що не пізніше серпня 2014 року на Донбасі почався міжнародний збройний конфлікт. Іншими словами, війна із Російською Федерацією.

Усі ці сім років перед Україною стоять два завдання – побудувати стійкі демократичні інституції та вистояти у війні. Тож говорячи про проміжні підсумки, варто сказати, що Україна продовжує йти демократичним шляхом, окресленим Революцією Гідності. Але темп руху країни на цьому шляху визначає низка серйозних викликів. І оскільки надалі я говоритиму більше про ці проблеми, бо ми маємо ставитися до них відповідально, то відразу хочу зробити важливий акцент. Збереження змінності влади, наявність демократичних виборів, посилення місцевих громад внаслідок децентралізації, бодай невеликі, але позитивні зрушення в цілому ряді показників щорічного звіту Freedom House «Нації в перехідний період» за цих складних умов само по собі вагоме досягнення.

Перший виклик це реформи

Після закінчення Революції Гідності в країні не відбулося перезавантаження політичної системи та зміни еліт. Це насправді багато чого пояснює. Влада як канатоходець балансувала між необхідністю провести кардинальні реформи та зберегти контроль в умовах періодичних виборчих циклів. Це призводило до того, що проведення успішної реформи патрульної служби, не було синхронізовано зі змінами в інших структурних підрозділах поліції. І як наслідок, ввічливо затримана на вулиці новим патрульним людина могла бути доставлена до відділку, де на неї чекав старий “мєнт”. Ця ситуація детально проаналізована у звіті Чаттам Хауз, який був оприлюднений перед президентськими виборами. Так, за ці роки в країні було зроблено більше позитивних змін, ніж за попередні двадцять, але правда в тому, що жодна із цих позитивних змін не дійшла до своєї точки неповернення.

На минулих президентських та парламентських виборах у суспільства був величезний запит на нові обличчя та нову якість політики. Україна пішла в світовому тренді, і вибори із величезним відривом виграв Володимир Зеленський. Як класичний популіст він претендував те, що представляє голос народу проти корумпованої політичної еліти.  Водночас у нього був широкий мандат суспільної довіри на проведення системних реформ, яким він, на жаль, не скористався. Окрім ряду позитивних зрушень, як-от зняття мораторію на продаж землі, він не спромігся укріпити демократичні інституції. Остання криза, пов’язана із рішенням Конституційного суду щодо антикорупційного законодавства, це ще раз засвідчує. 

Другий виклик це війна

Мова йде не тільки про такі прямі наслідки, як 13 тисяч загиблих, близько 23 тисяч поранених, півтора мільйона переселенців, окуповані Крим і Донбас, 5 з половиною мільйонів людей, які лишилися на цих територіях, сотні полонених та політв’язнів. У будь-якого суспільства в умовах триваючого збройного конфлікту підвищується больовий поріг та зростає поляризація. Війна тільки на початку об’єднує, а потім роз’єднувати ще більше. Відповіддю на це має стати реальне запровадження механізмів перехідного правосуддя. Війна принесла багато болю, тисячі людей стали жертвами воєнних злочинів. Важливо, щоб запит суспільства на справедливість був реалізований у правовому полі, інакше він може перетворитися на запит на помсту. На жаль, Україна досі тільки на початку цього шляху.

Якщо говорити про окуповані території, і залишити за дужками обставини, на які Україна ніяк не може вплинути, я маю на увазі загарбницьку політику Путіна, то для подолання наслідків збройного конфлікту є два завдання, які належить виконати. По-перше, продемонструвати успіх реформ та переконливу привабливість демократичної моделі. По-друге, зберегти зв’язки із людьми на окупованих територіях, щоб вони відчувати захист української держави. Натомість усі ці роки влада говорить переважно деклараціями «Крим- це Україна», «Донбас-це Україна», і це дуже правильні декларації, але вони мало підкріплені реальними діями.

Третій виклик це розвиток громадянського суспільствa

Волонтери та громадські організації користуються найвищими рівнями довіри у порівнянні із державними та іншими суспільними інституціями. Саме вони стали локомотивами позитивних змін у різних сферах та на різних рівнях. Але громадянське суспільство в Україні розпорошене. Воно працює по своїм вузьким темам та вирішує локальні завдання. Хтось просуває антикорупційну адженду, хтось бореться за права людини, хтось захищає довкілля. Як наслідок, у громадянського суспільства не вироблено консолідованої позиції, такого широкого громадського порядку денного, який би вона могла нав’язати усім політичним силам на минулих виборах та популяризувати у суспільстві. Яскравим прикладом цього стану речей стала досить слабка мобілізація громадянського суспільства у відповідь на запровадження обов’язку подання електронних декларацій для антикорупційних активістів. Квола реакція призвела до переходу на більш жорсткі методи тиску та припинення громадської діяльності активістів у регіонах. І досі за виключенням ініціативи «Хто замовив Катю Гандзюк» немає прикладів системного об’єднання зусиль для захисту активних людей по всій країні.

До всього громадянське суспільство досить відірвано від звичайних людей. У 2019 році соціологи вперше зареєстрували спад громадянської активності до 7,5%. Тож нагальним завданням для громадського суспільства є побудувати зрозумілу комунікацію із суспільством, вийти за межі затишного активістського «гетто» та залучити звичайних людей до громадської роботи.

І четвертий виклик це міжнародний контекcт

Усі проблеми, із якими ми зіткнулися в Україні є прямим відображенням глобальної кризи поствоєнного світу. Ця криза як тяжка хвороба проявляється по-різному. У ряді країн посилюються авторитарні режими та переслідування громадянського суспільства. На  карті виникають нові сірі зони в результаті відмови від міжнародного принципу непорушності кордонів. Спалахують заморожені конфлікти. Люди виходять на мирні протести, а у відповідь стикаються із брутальним насиллям. Але навіть в розвинутих демократіях ЄС набирають вагу популістські радикальні сили, і політики відкрито заперечують принципи Загальної декларації прав людини. Це підважує значення ЄС як рольової моделі для країн в транзиті.

Звичайно, що відповідальність за демократичні перетворення в Україні, насамперед, лежить на самих громадянах України. Але виклики, із якими Україна зіштовхнулася, насамперед, війна із Росією, не вирішуються в межах національних кордонів. Попри те, що цікавість до України спадає в силу об’єктивних причин, вона як ніколи її потребує.

Тож Україна досі перебуває у “тразитному періоді” та йде по окресленому Революцією Гідності шляху. Існує інерція, на руку якій грає слабкість державних інституцій, низька правова культура населення та досить часом просто безвідповідальне ставлення владної еліти. А протистоїть - активне громадянське суспільство. Тисячі звичайних людей у цей складний період взяли відповідальність за розвиток країни на свої плечі. Ці люди по-суті, виконують державницькі функції без особливих ресурсів чи повноважень. Питання: чи допоможе ця “енергія Євромайдану” зробити якісний стрибок та вийти із “зони турбулентності” – вирішується у наші дні.

Успіх на цьому шляху важливий не тільки для України. Я часто згадую слова своїх колег - російських правозахисників. На моє питання, чим ми можемо допомогти, вони відповіли: «Будьте успішними!». Успіх України матиме невідворотній вплив на весь регіон, де свобода в окремих країнах згортається до розмірів тюремної камери.

Міжнародна 16-та річна конференція Київського Діалогу

Go back