статті

 

Чого хоче молодь і як їй це дати

Згідно з оприлюдненим в жовтні результатами соціологічного дослідження групи “Рейтинг” 54% молоді у віці 18-35 років хотіли би залишити Україну. Це надзвичайно тривожний дзвоник для держави та суспільства.

Такі настрої серед молодих людей підказують, що належна молодіжна політика та увага до проблем і потреб молоді – одне з найактуальніших на сьогодні питань. Від успішності його вирішення значною мірою залежить майбутнє України.

Громадські активісти, які працюють в цій сфері, були серед учасників минулої щорічної конференції Київського Діалогу.

 

Сільська дискотека з блокноту із мріями

“У мене мета – бути депутатом, а потім мером міста. Я бачу себе в політиці, в мене є програма”, – каже 22-річна Ярослава Білоус з Миколаївщини.

Вона – студентка Первомайського політехнічого інституту Національного університету кораблебудування. Майбутній теплоенергетик, зараз готує дипломну роботу. Водночас останній рік активно займається громадською діяльністю. “Працюю для молоді, з молоддю і заради молоді”, – так окреслює свою сферу.

У Первомайську проживає близько 60 тисяч мешканців. Приблизно рік тому Ярослава з однодумцями прийшла до міської влади просити грошей на молодіжний клуб. За гарну ідею молодих людей похвалили, але у фінансуванні відмовили. Мовляв, подайте заявку, може згодом щось вийде.

Зараз молодіжний центр уже готується до відкриття. Але не в результаті допомоги від міста – завдяки активності Ярослави та її соратників.

“Отримали від Київського Діалогу міні-грант на 1000 євро, – розповідає вона. – Взяли в оренду приміщення, нині триває ремонт. Залучили багато

молоді. Назвали наш центр молодіжним простором, модний нині термін “коворкінг” в нас не приживеться. Уже заплановано велику кількість заходів. Будуть тренінги для молоді, цікаві спікери. В мене є знайомі, які готові навіть безкоштовно приїхати”.

Ярослава проводить також для школярів та студентів лекції-практикуми “Лідери майбутнього”. Популяризацію лідерства вона вважає дуже важливою.

Кого ж Ярослава ставить за приклад своїм слухачам – напевне, котрогось із відомих усій країні, публічних молодих політиків? Відповідь дещо несподівана: прикладом є наймолодший в Україні сільський голова.

“Краще бути великою рибою у маленькому акваріумі, ніж маленькою – у великому океані”, - так, серед іншого, переконує Ярослава земляків не залишати місто, разом працювати на його та свою перспективу.

Ще у Ярослави є блокнот, куди вона записує свої мрії, бажання та плани. Причому один з них здійснився саме тоді, коли вона перебувала на конференції в Києві.

“Давно мріяла провести гарну креативну дискотеку для молоді якогось села. І от вона розпочалася саме о 8-й вечора 27 жовтня, - розповідає Ярослава. - Я все проконтролювала в телефонному режимі. Мені розповідали: кульки розвішено, музиканти налаштовують апаратуру... Гарний керівник - це той, у якого робота йде, навіть якщо він поїхав”.

 

Можливості vs міграція: як зупинити виїзд молоді?

“Проблема молоді в Первомайську в тому, що вона не знає, чого хоче, – підсумовує стратегічні труднощі Ярослава Білоус. - Це найголовніше. Бо знайти вирішення проблеми можна лише, коли його ідентифікуєш”.

Олег Дукас з Дрогобича Львівської області знає, що потрібно місцевій молоді. Він очолює громадську організацію “Український молодіжний прорив”, а також є радником міського голови.

“Основна проблема таких невеликих міст, як Дрогобич - молодь не має, як себе реалізувати. Дрогобич був раніше промисловим центром з багатьма заводами, і довкола цього будувалася стратегія розвитку міста. А зараз не працює жодне велике підприємство. Дрогобичу потрібно шукати себе по-новому”.

Хоча в місті чимало навчальних закладів, місцева молодь масово виїздить на навчання за кордон, насамперед до сусідньої Польщі. Звичайно, натомість приїздять вчитися нетутешні, однак негативне сальдо зберігається. Олег вважає, що навіть створення великих підприємств не здатне вирішити проблему самореалізації молоді.

“Якби збудували завод, це могло би частково покращити ситуацію з працевлаштуванням у місті, – пояснює він. – Але креативна та ініціатива молодь навряд чи піде туди працювати. Такі люди йдуть в інші сфери, де можуть розкрити себе та свій талант”.

Наразі цими сферами можуть стати в місті культура, ІТ-сфера, туризм, ресторанний бізнес. Звичайно, для цього необхідні зусилля. “Треба запустити цей процес, аби він працював, як механізм годинника, – каже Олег. – Поки що є лише окремі потуги, такі як студентський театр, туристичний інформаційний центр або низка нових цікавих кав’ярень”.

Звісно, паралельно місто має ставати комфортним та приємним для мешканців різного віку, включно з молоддю. Нині “Український молодіжний прорив” значною мірою концентрує свої зусилля саме на розвитку міського простору. Зокрема, на це спрямовано і проект Київського Діалогу "Залучення громади до розвитку трьох парків Дрогобича".

“Ми працювали за ланцюжком: стратегічна сесія, напрацювання “сирих” ідей, потім робота на території парків. Зрештою, результат було втілено в концепцію, – розповідає Олег. – Найближчим часом оголосимо конкурс серед архітекторів і ландшафтних дизайнерів на створення проекту цих трьох міських парків. В основу конкурсних вимог буде покладено саме наші напрацювання”.

Можливо, три дрогобицькі парки стануть згодом такою ж привабливою “фішкою” міста, як кава з сіллю – місцева особливість, про яку ще недостатньо знають в Україні.

Річ у тім, що вже 800 років тут працює завод, який виробляє сіль методом випаровування – єдиний такий у Європі. Завод нині у державній власності, але його виставлено на приватизацію. Натомість містяни пропонують передати підприємство місту – серед іншого, воно могло би стати однією з головних туристичних атракцій Дрогобича. Але це вже інша історія.

Текст: Анатолій Марциновський


Go back