статті

 

«Для нас важлива довіра». Розмова з представниками Київського Діалогу у Львові

Протягом двох років на Львівщині діє проект Київський Діалог, який займається розвитком малих міст. Учасниці школи «Стань журналістом у молодіжному просторі» поспілкувались із представниками проекту у Львові Станіславом Безушком (далі – СБ) та Христиною Луців (далі – ХЛ) про проект та пов’язані з ним труднощі, про молодь і освіту, розвиток і досягнення малих міст, комунікацію та фандрейзинг, смішні випадки та мотивацію рухатися далі.

Що б Ви розповіли про Київській Діалог людині, яка вперше чує про проект?

ХЛ: Ми каталізатор для розвитку міст і платформа для тристоронньої співпраці.  Всі говорять про трикутник співпраці, він дуже важливий, але не є реальним у всіх проектах та ініціативах. Завжди має бути влада і бізнес. Якщо навіть це маленьке місто, де є малий  та середній бізнес. Зараз треба долати стереотипи про бізнес 90-х, про бізнес який нічого не знає і не розуміє, не знає трендів, не може рухати проекти. Це було дуже видно в Калуші, коли до реалізації проекту прийшов місцевий бізнес. Він не мав ніякого впливу на міську раду, але хотів розвивати конкретні ініціативи.

СБ: Для мене – це формування спільноти. В нас дуже часто говорять про формування спільноти в містах, але не говорять, як вони мають виникати, якими вони мають бути і що робити. Часто ті спільноти, які виникають дуже закриті. Це люди, які спілкувалися і вирішують щось організовувати, але не готові відкритись для інших. Наша мета - зробити максимально відкриту спільноту, де буде будуватись дво- чи тристороння співпраця. Тому ми вчимо активістів у малих містах працювати з бізнесом та владою. Тут говоримо про активістів, не говорячи про когось одного: це може бути учасник АТО, молодь, мами, люди з інвалідністю. Ми не вчимо, як воювати з владою, чи відстоювати чиїсь окремі інтереси. Ми вчимо як робити. Ми не приходимо, щоб вирішувати за когось. Прийшли, навчили – роблять далі. Половина процесів рухається без нас.

ХЛ: Київський Діалог – це німецько-українська платформа для розвитку малих міст. Одна зі сфер діяльності проекту – це молодіжна політика. Ми працюємо з ХАБами, учнівськими і студентськими самоврядуваннями в малих містах, проводимо школи і лекції для молоді, які допомагають їм краще розуміти міську політику та розвиватись.

СБ: Київський Діалог – це мережа, це не закритий проект. Він не має акценту на комусь конкретному. Це мережа, яка постійно розростається, причому мережа міст, організації та активістів. Ця мережа постійно обмінюється досвідом, зокрема залучає також німецький досвід. Ми не розглядаємо орган влади, як якогось конкурента, а як «машину рішень», яка повинна приймати та генерувати якісні рішення. І щоб вона працювала ефективно, потрібно не тиснути, а пропонувати.

Як Ви поширюєте інформацію про проект у маленьких містах?

СБ: По-перше, «сарафанне» радіо завжди працює. По-друге, ми завжди співпрацюємо з різними каналами поширення інформації. Міська рада зацікавлена в тому, аби поширити інформацію серед своїх, так само як і активісти. Також надсилаємо напряму або через розсилку. Завжди є анонси на сайті, в соцмережах. Крім того, місцеві ЗМІ, обласні видання висвітлюють подій.

ХЛ: Якщо це захід в конкретному місті, то ми використовуємо канали поширення, котрі там присутні. Якщо ж це регіонального рівня захід, то використовуємо ширші канали, зокрема і львівські ЗМІ. В нас не йде «сухе» листування від імені групи чи сторінки, завжди є особисте спілкування. Коли попрацюєш певний час, то є вже певна спільнота, яка теж поширює інформацію.

Проект долучався до проведення у Львові Молодвіжу. Для чого Вам участь у такому масштабному заході, та чим Ви допомагали?

ХЛ: Київський Діалог залучав частину спікерів та був представлений на одній з головних панелей. Керівниця проекту Тетяна Лопащук брала участь у першій великій панелі, де представила напрацювання, ідеї та напрацювання міст, в яких ми працюємо. Також ми залучили майже півсотні учасників з різних малих міст України.

СБ: Це знову про спільноти і мережі. Люди по максимуму використовували час з користю, щоб поділитися досвідом, здобути новий та прорекламувати себе й свою ініціативу.

Які виникали проблеми в роботі з молоддю?

ХЛ: Важко залучити людей через нашу непоінформованість, кого саме можна залучити, які є громадські організації, тому перед стартом роботи в тому чи іншому місті ми проводимо пошукові роботи з ким можемо співпрацювати. Часто виявляється, що є багато ГО і молоді готової працювати, але ніхто про них не знає через відсутність майданчику, де б збиралася активна молодь. Коли з’являється таке місце, воно  одразу починає притягувати людей. Тому в малих містах говоримо про створення молодіжних просторів чи ХАБів, як це зробили в Червонограді. Також треба багато комунікувати та відстежувати діяльність інших, щоб не дублювати діяльність або підсилювати інші проекти.

СБ: Часто для молоді все роблять за принципом: побачили щось у Львові - скопіювали.  Починають масово плодити різні події, не розуміючи чи потрібно це людям. Складно вибрати те, що цікаво, на що люди прийдуть. Здавалося б, люди прийшли, але через 10 хвилин починають виходити і нікого немає. Друга проблема дуже проста. Якщо це в малих містах – це обмежується «а що далі?». Якщо це 10-11 клас, тобто 16-17 років, чи поїде десь вчитися, чи залишиться тут, чи є можливість. Люди приходять на рік, працюють, працюють, а тут «хоп» і пішли – ти втрачаєш велику аудиторію. Дуже важко зробити тяглість. Для того, щоб зробити ту тяглість – потрібна команда.

У Київському Діалозі як у проекті Ви вже кілька років. Що за цей час змінилося в ставленні до Вас, до Вашого проекту? Були якісь зміни на краще, можливо, на гірше?

СБ: В жодному з тих міст, куди я приїжджав ніхто не вірив, що в них буде працювати якийсь німецько-український проект довше, ніж 2-3 місяці. Тому що зазвичай це виглядає так: приїхали, прочитали тренінг і поїхали. Прив’язаний він до специфіки міста чи ні, треба їм того чи не треба. А тут ми їздимо регулярно, інколи бувало, раз у два тижні, запрошуємо кудись, працюємо разом, пишемо і, що важливо, не сваримося. І немає такого, щоб ми мали якісь конфлікти. Цікавий приклад, коли ти через півроку дзвониш і питаєш чи вони зроблять те, про що ми домовлялися. А вони на це: «Так, ми домовлялися, а ви що, будете перевіряти?» Я їм кажу, що так, бо ми ж домовлялися на 2 роки. Людей це досить сильно шокувало. Не скажу, що всюди так: хто на початку не хотів нічого робити, то і через два роки не робив, і ми, в принципі, з ними зараз не працюємо. В нас є довіра до тих, хто прийшов. Нам приємно бачити їхні досягнення.

ХЛ: Дуже важливим є те, щоб це не була якась спорадична діяльність: навчальний захід і на цьому припинили. Тоді, по суті, це не має ніякого результату. Має бути черговість певних подій з нашого боку з якоюсь навчальною і практичною складовою, щоб потім вони впроваджували це в життя. Якщо просто приїхати, розказати, як це має бути, й поїхати – ніхто не буде мати бажання реалізовувати це у своєму місті. Має бути інтерес в підтримці та реалізації. Як би це не звучало смішно: важлива персональна довіра до нас як до представників Київського Діалогу. Проект міжнародний. Ми знаємо, що можемо зробити такий-то проект і допомогти в таких-то питаннях. Часто вже не ми шукаємо з ким співпрацювати, а нас шукають безпосередньо як представників проекту.

СБ: Розкажу про один веселий випадок. Ми 2 роки працювали з містом: один, другий, третій проект, і люди звикли, що все робимо ми. Зайшов зовсім інший проект, зробив 2 чи 3 хороші речі в місті. Приїжджаю і мені дякують за те, що ми не робили. Я їм про це сказав, а вони на це: «У нас щось нормальне робите тільки ви. Хіба ще хтось міг бути? Думали, що це у вас якісь нові працівники». Ну і ще ми реагуємо на запити людей. Люди звикли до того, що приїжджають хтось з Києва чи Львова, і розказують про те, що їм болить. А тут приїхали ми і розповідаємо про нагальне саме в тому місті. Люди починають довіряти, бо вони бачать в тому свій досвід.

Яке місто, на Вашу думку, найбільше виділилося, показало найбільший прогрес в виконанні проектів?

СБ: Ми всі звикли хвалити Дрогобич, бо він багато робить. Але насправді похвалив би Броди, тому що в Дрогобичі все йшло по накатаній. А Броди опиралися багато: то не хотіли, се не хотіли. Пам’ятаю, як ми щодо Smart City домовлялися. Вони зі скрипом на початку, але зробили це. Вони зробили навіть більше ніж ми домовлялися: он-лайн трансляція сесії є, аналіз роботи депутатів є, перелік комунального майна оприлюднили. І вони продовжують собі далі спокійно працювати.

ХЛ: Як сказав Станіслав, перше, що спадає на думку – це Дрогобич. Там справді зійшлося багато факторів: є команда людей, змінотворців, які реалізовують різні проекти, достатньо представників молоді, які збираються навколо Молодіжного центру, достатньо активних представників міської влади, депутатів, у них є сприяння міського голови. Там відбулася співпраця між громадськими активістами і владою.

СБ: У Дрогобичі придумали проект про створення Молодіжного простору, подали його до Київського Діалогу на грант. Їх не підтримали, «розбомбили», сказали, що цей проект поганий. Вони не образилися. Врахували все, що їм сказали, використали в роботі і переписали. Зараз вони отримали від міста приміщення, місто зробило дах, вони залучили кошти обласного бюджету, вийшли на «Спільнокошт», залучили гроші з Міжнародного фонду «Відродження», вже закупили потрібну техніку, зробили ремонт дворику, намалювали мурал, залучили БУР, крім того є бізнес, який готовий в них вкладати. Було так приємно, коли люди сприйняли критику адекватно і досягнули дуже хорошого результату.

Що є для кожного з Вас є найбільшим досягненням Київського Діалогу?

СБ: У нас не було жодного конфлікту за 2 роки. З жодною організацією, з жодною групою. Ми говорили тоді, як дурні, про довіру, з нас сміялися. Але ось результат. Ті люди, які не хотіли працювати, це декларували, хоч і завуальовано. І зараз ми з ними не працюємо. Але це все було мирно. Це перше досягнення. Бо довіра для нас важлива. Друге – це те, про що я вже сказав, Молодіжний центр в Дрогобичі. Третє - це ті ж Броди з їхнім «Смартом», які захотіли і зробили.

Ми говорили про створення мережі, про те, що вона має діяти самостійно. Але досить складно було зрозуміти вдасться нам це чи ні. Було так приємно, коли ми приїхали в Калуш, провели захід, розказали їм про те, як це має бути. Далі чекаємо. І тут вони з містом Дубно зробили дві делегації, які знайшли спільну мову. Вони відкрито заявили, що познайомилися через Київський Діалог, тобто мережа запрацювала. Вони самі почали між собою контактувати і це почало давати результат.

ХЛ: Слід відзначити, що ми разом з командами не можемо реалізовувати «тверді» зміни. Ми можемо посприяти тим командам, які над чимось працюють. Можемо допомогти з локацією, налагодити співпрацю між ними і владою, привести експертів, які дійсно розбираються в їхньому питанні.

Найбільше досягнення – це сформовані команди, яких дуже багато в різних містах. У Дрогобичі вони більші: під різні проекти є різні команди. В Калуші з тих активних, які з нами працювали щодо проекту по ревіталізації, можливо, п’ять учасників дійшли до кінця. Але вони є. І, напевно, найбільшим досягненням для мене є ті команди, завдяки яким будується мережа в нашому регіоні, які користуються нашою підтримкою, і з якими ми комунікуємо. Вони самі між собою спілкуються, діляться досвідом.

Наприклад, я недавно була в Дніпрі, й там до мене підійшла представниця бібліотеки невеличкого містечка на Дніпропетровщині. В неї було питання щодо створення молодіжних ХАБів. Вони стикаються з проблемою, коли зі старшокласниками не можуть налагодити комунікацію, не знають, як їх залучити до співпраці. Вона розповіла, що їм нав’язують той молодіжний хаб, і їх ніяк не можуть туди затягнути. Я одразу згадала молодіжний ХАБ «Космодром» в Червонограді. В них дуже хороша співпраця з молоддю, з дітьми шкільного віку, з учнівським парламентом. От нехай спробують налагодити контакт. Можливо, у них інший контекст, інша область, взагалі інша частина України. Але в них є інструменти залучення. Вам треба найперше вивчити запити молоді, і зрозуміти, що їм необхідно, а не нав’язувати молодіжний центр, казати, що є вже все готове, тільки приходьте. У тому вони не розуміють цінності. Але зрозуміють, коли ви їх залучите до співтворення цього простору, так як це було з Червоноградом. Там вони дотепер ще ведуть якісь будівельні роботи, і кухню робили разом: всі учні фарбували стіни. Це не «праця об’єднує», це відчуття долученості та співтворення, це трепет до того місця, бо вони прийдуть туди і будуть знати, що вони це зробили. Це працює. Зараз ми подорожуємо всією Україною і можемо рекомендувати те саме в інших регіонах.

СБ: В нас перестали просити гроші. Тепер просять: «Розкажіть як, навчіть, покажіть, приїдьте, допоможіть.» А не як колись було: «Дайте гроші.» - «А навіщо?» - «Та ми там щось купимо». Такого вже немає. Останнього разу в місті, куди я їздив, вони не попросили гроші, а попросили навчити.

Чи є якийсь цікавий проект, який Ви втілюєте чи хочете втілити найближчим часом?

ХЛ: Цього року ми обрали тему «Інструменти громадської участі». Відбираємо 4 команди по 6 осіб від міст та містечок Львівщини. Протягом ІІ Модулів вони будуть вчитись впроваджувати нові інструменти у своїх громадах, розвивати співпрацю представників влади, громадськості та бізнесу, ефективно комунікувати, залучати кошти та формувати спільноти.

СБ: Поза основною діяльністю проекту  ми започаткували дуже активну співпрацю з «Львівським обласним молодіжним центром», хоча до того у нас була ситуативна співпраця – раз у квартал. А тут за два тижні – два заходи. Домовилися, що ми не будемо співпрацювати не лише з ними, а натомість з усією молодіжною мережею, яка буде розвиватися по всій області. Нам це цікаво як людям і як проекту: допомагати, прописувати, стратегувати, вчити як формувати фандрейзингові стратегії, як працювати з бізнесом, як правильно подавати інформацію і працювати зі ЗМІ. Я думаю, що це проект на 2 роки, який в нас буде в будь-якому випадку, що б не було.

Який проект був найцікавіший, а який - найважчий в реалізації?

СБ: Найважчий – це ревіталізація в Калуші, тому що кожного разу була нова команда. Вони всі між собою спілкуються, але кожного разу, як приїжджали було кілька тих самих учасників й завжди хтось новий. Був постійний рух, вони починали, закидали… Зараз знову відновили проект, який закинули півроку тому. Нас вже там нема, а вони досі щось питають.

ХЛ: У Калуші та Дрогобичі попереднього року була модульна система проекту. Вона передбачає роботу в командах щодо ідеї. Так вийшло, що на другому модулі була тільки одна команда. І ми сподівалися, що при такій системі одна команда буде працювати лише над однією ідеєю. Але в Калуші в ході тих модулів була одна чи дві людини, які були обізнані в контексті цієї ідеї. Інші про неї не знали, й було важко. Працювали впродовж 4 модулів над однією ідеєю ревіталізації, й тому було менше результатів ніж очікували. Не знаю чи навіть мої очікування виправдалися. Були кращі зразки того як можна працювати в команді. Але в них теж були хороші ідеї, вони їх розпрацювали, розробили власну концепцію і потрошки рухаються.

СБ: Головне, що вони рухаються вперед. Я згадав, що було найприкольніше: Школа журналістики для молоді в Червонограді. Ми долучалися як партнери, знаходили їм спікерів, самі виступали. Вони писали свої блоги, вчилися працювати з інформацією та висвітлювати події. Брали інтерв’ю у мера, заступника, знімали відеопровокації, робили випуски новин. Було весело дуже. Я ще деколи дивлюся, що вони у своїй групі пишуть, хоч минув вже рік там ще й досі триває обговорення. Тепер учасники школи краще розуміють принцип роботи ЗМІ та подачі інформації.

ХЛ: Основне, щоб люди мали бажання. Це один з успішних прикладів, як можна залучати молодь. Школа тривала тиждень, була активною стабільна кількість учасників. Це було цікаво, бо ми були теж залучені.

Спілкувались Надія Осташевська та Дарина Кухар

 

Go back