статті

 

“Острів без води”. Чому Маріуполю загрожує зневоднення

Під час війни питання водопостачання на Донбасі стало надзвичайно гострим. Постійні обстріли негативно позначується на інфраструктурі, люди тижнями можуть залишатись без води. Взагалі регіон є маловодним, тож у вирішенні питання питного водопостачання легких рішень немає. У Маріуполі почали замислюватись над цією проблемою.

 

Унікальні, але недоцільні проекти

Масивна індустріалізація СРСР в середині ХХ століття і наявність дешевих трудових та енергоресурсів дозволила реалізувати унікальні за своїми розмірами і вартістю проекти. Серед них будівництво каналу Сіверський Донець-Донбас (130 км) і Південно-Донбаський (приблизно 65 км) водогін, від якого залежать Маріуполь, Вугледар, Волноваха, Авдіївка, Ясинувата, частково Донецьк та прилеглі населені пункти. Загальна висота підйому води — 200 метрів.

 Усі ці системи були розрахована на бурхливий розвиток регіону — металургійний, гірничодобувний, демографічний тощо, якого не відбулося. Навідь у довоєнний період, тобто до 2014 року, багато шахтарських міст Донбасу отримували воду за графіком, а іноді не мали її днями.

 Доцільність проектів водопостачання наразі під великим питанням. Індустріальні об'єкти працюють не на повну потужність або взагалі зачинились, кількість населення зменшується, вводиться комерційний облік води і споживачі стають більш ощадливими. Отже, суттєво зменшуються обсяги споживання води. Гіганти інфраструктури водопостачання стають дуже енергоємними, ростуть втрати води через високу зношеність мереж, а через розташування в зоні ведення бойових дій підвищується їх вразливість. Монополія на мережі часто має негативний вплив на якість життя мешканців великих міст Донецької області, серед яких і Маріуполь.

 

Залежність від державного водогону

Маріуполь за останні чотири роки зіткнувся з багатьма викликами: захоплення адміністративних будівель проросійськими бойовиками, захист міста, обстріл мікрорайону Східний 24 січня 2015 року, внаслідок якого загинула 31 людина. На сьогодні Маріуполь знаходиться за 20 км від фронту. Місто має велику залежність від індустріальних гіганті: МК ім. Ілліча та Азовсталі, що належать найбільшому олігарху України Рінату Ахметову. Діяльність заводів погіршує екологічну ситуацію.

 До цього списку викликів додається ще один — водопостачання.

 Столиця Приазов'я залежна від водогону “Сіверський Донець-Донбас”, що належить комунальному підприємству “Вода Донбасу”. Останнє підпорядковано Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації. Історія “ВД” (до 2007 року компанія мала радянську назву “Укрпромводчермет”) розпочалася ще у 1930 році на хвилі індустріалізації регіону та підвищення потреби у водопостачанні як для підприємств так і для населення. Загальна довжина систем та інфраструктури водопостання, що контролюються компанією, — більше 11 тисяч кілометрів. До початку війни на сході “ВД” налічувала більше 11 тисяч робітників та постачала воду до більш ніж 300 міст та населених пунктів.

 Зараз частина інфраструктури розташована на окупованій територій та знаходиться під постійними обстрілами. Це мешканці Маріуполя відчули вже кілька разів. 30 січня 2017 року через обстріли з боку проросійський бойовиків було пошкоджено фільтрувальну станцію. Маріуполь та інші міста регіону залишились без води на деякий час. Схожа ситуація трапилась і взимку 2016. Влітку 2015 року маріупольці майже “випили” резервне Старокримське водосховище поки чекали завершення ремонтних робіт з боку “Води Донбасу”.

 

Майже “випите” Старокримське водосховище. Літо 2015

 

Резервного водосховища за умови великої кількості опадів вистачає на 3-4 місяці. Коли літо спекотне, ці цифри зменшуються вдвічі. До того ж, якість води Старокримського водосховища жахлива. Її жорсткість (кількість сухих речовин на метр кубічний) складає від 19 до 24 одиниць при нормі у сім. Використання цієї води у побуті є шкідливим для здоров'я. Від води з високим рівнем жорсткості страждає шкіра, волосся, серцево-судинна система, знижується моторика шлунка і зростає ризик артритів, поліартритів та каміння в нирках. До цього варто додати проблеми з побутовою технікою через утворення накипу та необхідність використовувати більший об’єм миючих засобів, що негативно впливає на навколишнє середовище.

 До того ж “Вода Донбасу” змушена підвищувати ціну послуг, аргументуючи це ростом цін на електроенергію. Відповідно, маріупольский “Водоканал”, який купує воду у “ВД”, теж підвищує ціну. Останнє підвищення більш ніж на 30% було анонсоване наприкінці літа 2017 року. Маріупольці платять від 18 до 20 гривень за кубометр води. Для порівняння у Запоріжжі це трохи більше 12 гривень, у Дніпрі — 12,3 гривні за куб.

 

Як вирішити ситуацію?

Європейський досвід рекомендує дотримуватись в галузі водопостачання щонаймеше трьох умов:

1) Максимально можлива диверсифікація джерел питної води. Залежність великої кількості населення від одного джерела кваліфікується як надто небезпечна;

2) Водозабір має знаходитись максимально близько до населеного пункту, для якого ця вода постачається;

3) Інфраструктура водопостачання має контролюватися тим населеним пунктом, до якого ця інфраструктура подає воду.

 Є кілька варіантів вирішення ситуації з Маріуполем:

1) Завершити будівництво гілки каналу Дніпро-Донбас, яке розпочалося у 1969 році через неспроможність Сіверського Донця забезпечити регіон водою. Побудували лише частину каналу. Проект зупинили у 1997 році через брак фінансів.

 2) Опріснення води Азовського моря. Саме цей варіант вже кілька разів озвучував міський голова Маріуполя. У березні 2016 року оприлюднили кошторис — 50 млн доларів та термін реалізації 18 місяців. Станом на листопад 2017 року невідомо навіть про плани щодо початку будівництва.

 3) Відновити джерела питної води (бювети) в центральній частині міста. Як екстрене джерело.

 4) Очистка води із Старокримського та Павловського водосховищ за допомогою технології “зворотній осмос”, коли вода проходить через очисні мембрани.

 5) Ще один варіант — очистка води з місцевих річок Кальчик та Кальміус, що розташовані у самому місті. Він був озвучений секретарем Маріупольської міськради. Цей варіант виглядає дивно через низьку ціну (20 млн. гривень) та викликає питання щодо того, чи вистачить лише води з річок для півмільйоного міста.

 6) Об’єднати за допомогою каналу Старокримське та Павловське водосховище. Це рішення здається половинчатим, адже не вирішує головного питання – ризику залишитися без води через пошкодження інфраструктури. Але якість води все ж таки стане кращою.

 Основною перешкодою для реалізації майже всіх масштабних проектів є відсутність фінансування. Обласний і місцеві бюджети таке фінансування не передбачають, а міжнародні донори в більшості випадків не готові кредитувати збиткові комунальні підприємства.

 23 листопада на заході “Як Маріуполю вирішити проблему водопостачання”, який був організований проектом Київський Діалог, “Вода Донбасу” та маріупольський “Водоканал“ дещо прояснили ситуацію щодо планів на майбутнє.

 Обидві сторони відкинули ідею, яка неодноразово була озвучена міським головою Маріуполя, а саме — будівництво опріснювального заводу на березі Азовського моря. На це є дві причини:

  1. Відсутність інвестора. Не зрозуміло, хто готовий вкладати десятки мільйонів євро у будівництво великого індустріального об’єкту у 20 км від фронту
  2. До того ж, на березі Азовського моря, фактично у центрі Маріуполя, стоїть забруднювач води №1 в Україні, одне з найбільших металургійних підприємств України — завод “Азовсталь”. Підприємство відкрили у 1933 році. З того часу вода з річок використовується у виробництві та “повертається” у річки і море.

 Представник “Води Донбасу” у Маріуполі Сергій Панченко презентував плани з покращення водопостачання регіону загальною вартістю майже мільярд гривень. Маріуполь займає одне з центральних місць у плані. Пропонується з’єднати Старокримське та Павловське водосховище каналом довжиною 19 кілометрів. Ціна – 400 млн. гривень.

 Для Маріуполя цей варіант не найкращій, бо зберігається монополія “Води Донбасу”. Окреме питання: де взяти 400 млн. гривень?

 Рішенням могло б бути підпорядкування місту інфраструктури, що подає воду в Маріуполь. Такий підхід запропонував директор маріупольського “Водоканалу” Геннадій Ізюмов. Він озвучив плани місцевої влади щодо комплексного підходу з вирішення питань водопостачання як для Маріуполя, так і для всієї Донецької області, над яким працюють в “Інституті води”. Також пообіцяв зробити презентацію цього проекту у грудні 2017 року.

На момент написання статті точна дата презентації проекту не названа жодним представником міської влади Маріуполя.

Текст: Владислав Зайцев, координатор Київського Діалогу в м. Маріуполь

Стаття була раніше опублікована на censor.net

Читайте також блог Владислава Зайцева Хто контролює "Воду Донбасу" на censor.net

Go back